Причина
Основі дитячої агресії найчастіше лежать такі почуття, як незадоволення, образа чи злість. Наприклад, дитині забороняють відкривати шафи і дивитися, що там всередині. Причому батько виступає в даній ситуації у ролі агресора, тому що забороняє дитині досліджувати світ в категоричній та необґрунтованою формі типу «не Можна!»; «Не чіпай!» і т. д. З-за психологічної незрілості дитина не може «попрацювати» з цими емоціями. Агресія представляється йому зрозумілим і простим способом виплеснути накопичилася. При цьому з віком і вмінням говорити додається ще і вербальна агресія. Дитина починає безконтрольно і досить брутально лаятися. Тут все очевидно: лайнутися простіше простого, і якщо акт фізичної агресії батько ще може якось припинити (про це трохи пізніше), то вербальна агресія нерідко залишається непоміченою і тому безкарною.
Інша причина криється все в тому ж - в заборонах, але механіка її дещо інша. Справа тут не в «злих» інтонаціях батьків або підвищення тону, а в тому, що в перші роки життя дитини мама намагається максимально заздалегідь передбачити його потреби. Потім ситуація змінюється, але дитина вже звик отримувати все ще до того, як він захотів. У підсумку, не отримавши бажаного, дитина знаходить вихід своїм емоціям в агресії.
І третій варіант розвитку дитячої агресії - це затаєна злість. Наприклад, мама часто залишає дитину одного, а він з-за підвищеної тривожності, особливих рис характеру стає впевнений, що мама її кинула. Коли мама повертається, дитина замість очікуваної радості обдаровує її злістю. А нерозуміння ситуації мамою тільки посилює конфлікт.
Боротьба з агресором
Боротися з дитиною в прямому сенсі цього слова не варто. Агресія - це лише реакція на ситуацію. А емоційна незрілість і невміння керувати емоціями можуть тільки ускладнювати рішення. Але агресію можна і треба долати.
Наприклад, не треба обмежувати своє чадо в правах. Іноді варто дозволити йому розгнівається на вас. І коли намічається черговий скандал з крахом іграшок і розкиданням конструктора, просто притиснути його до себе і сказати: «Я розумію, ти на мене сердишся тому що...» Причина, пояснення, ніжні обійми - цього буде достатньо. Не варто пускатися в довгі міркування про педагогіки та значенні цієї заборони. Дитині за великим рахунком, все одно. Йому важливо, що його почули, поставилися до нього з розумінням і ніжністю.
Інший варіант - це ігри з правилами. Дитині цікаво грати, а батьки отримують якісний педагогічний результат. Якщо агресія є реакцією на заборони або жорсткі правила, встановлені в сім'ї, тренуватися дотримуватися правила в ігровій формі - заняття надзвичайно корисне.
Інший варіант, який допомагає в тому числі і в дорослому віці, це фізична активність. Заняття спортом - відмінний вихід для того негативу, що накопичився. Вид спорту дитина вибирає залежно від власного темпераменту і переваг. Комусь буде достатньо поганяти м'ячик, іншому подавай бокс, карате та інші агресивні види спорту. Але терапевтичний ефект від них очевидний і сприятливий, оскільки саме завдяки заняттям спортом дитина вчиться перемикатися, змінювати свій емоційний фон і керувати своїми почуттями.
Не варто боятися, якщо раптом дитина агресивно реагує на щось. Якщо причина виявлена (а це вже батьківська турбота), то попрацювавши з нею, можна отримати чудовий результат. Тим більше що дитяча агресія - це всього лише ознака безпорадності і невмілості. Як, втім, і доросла.